3.3. ХАРАКТЕРИСТИКА БАНКІВСЬКОГО КОНТРОЛІНГУ У ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ З УПРАВЛІНСЬКИМ ОБЛІКОМ Забезпечення фінансової стійкості вітчизняних банків на сучасному етапі їхнього розвитку потребує використання нових управлінських технологій, ефективність яких підтверджується зарубіжною практикою. Передовсім це стосується пошуку ефективних форм і методів управління, які формують здатність до оперативного реагування на зміни кон’юнктури ринку. Досягається це через опрацювання і впровадження нових концепцій обліку і управління, зокрема контролінгу. Підвищений інтерес банків України до контролінгу пояснюється широким юридичним і фактичним впровадженням ринкових принципів господарювання. Особливо це відчутно в банківському секторі, де оцінка банківських операцій з погляду їхньої вигідності є основою успішного ведення банківського бізнесу. Можна назвати ще й такі причини зростання інтересу до можливостей контролінгу: нестабільність зовнішнього середовища, що висуває додаткові вимоги до загальної системи управління банком; переорієнтація контрольних процедур з минулого на майбутнє; потреба у збільшенні гнучкості управління банком, тобто необхідність швидкого реагування на зміни зовнішніх і внутрішніх чинників банківської діяльності; необхідність опрацювання продуманого механізму діяльності банку в конкретному середовищі; запровадження механізму координації дій підрозділів самого банку; формування інформаційно-аналітичного поля банку як сукупності певних організованих інформаційних потоків. Можна стверджувати, що контролінг виконує три найважливіші функції: пошук ефективних способів стабілізації фінансового стану банку; обґрунтування можливих напрямів розвитку банківського бізнесу; опрацювання оптимальних організаційно-технологічних структур. Одразу зазначимо, що в процесі управлінського обліку формується структура оптимальних витрат банку на рівні окремих бюджетних одиниць, хоч багато банків нині працює за схемою мінімальних витрат, далеких від оптимального рівня. Саме на оптимізацію цього процесу і спрямовано систему контролінгу, що передбачає розвиток банківського бізнесу, організацію нових послуг через процедури аналізу їхньої ефективності. Контролінг — це складна синтезована категорія сучасного управління, що постає на межі економічного аналізу, планування, управлінського обліку й менеджменту. В сучасній літературі зазначається, що контролінг у разі його ефективної побудови здатний перевести управління підприємством на якісно новий рівень через інтеграцію, координацію і спрямування діяльності на досягнення оперативних і стратегічних цілей. Отже, завдання контролінгу полягають у тому, щоб у процесі підготовки і надання необхідної управлінської інформації орієнтувати керівництво банком на прийняття певного рішення і вжиття необхідних заходів для його реалізації. Слід указати на брак теоретичних праць щодо контролінгу безпосередньо в банківських установах. Проте будь-який банк є насамперед суб’єктом господарської діяльності, а тому базові положення щодо контролінгу, викладені, наприклад, у фундаментальній праці Дітгера Хана «Планування і контроль: концепція контролінгу» [130], цілком можуть бути поширені і на банківські управлінські системи. Загальні межі контролінгу ілюструє схема рис. 3.1. Аналіз і прогнозування діяльності банку, так само як і сфера контролінгу, охоплюють численні господарські процеси на всіх рівнях банківського менеджменту. Як наслідок система контролінгу сприяє підвищенню якості управління через погоджене планування і механізм контролю для оцінки відхилень від заданих параметрів. За сучасних умов ведення банківського бізнесу ринкові відносини поширюються і на внутрішнє середовище банку у вигляді формування загальної вартості банківських продуктів, їхньої ціни. Для вітчизняних банків контролінг — нове явище в теорії і практиці управління. Він відповідає ринковому механізму господарювання, зміст якого полягає в отриманні економічного зиску (доходу) від реалізації банківських продуктів. У свою чергу, прогнозувати планов...